Від торгівлі до спільних ланцюгів вартості: де Україна може посилити внутрішній ринок ЄС
25 червня у Гданську, на полях Ukraine Recovery Conference 2026, відбувся високорівневий круглий стіл «Agriculture Reimagined: Ukraine’s Processing Shift into Europe’s Supply Chain». Захід організували Ukraine Facility Platform спільно з Ost-Ausschuss der Deutschen Wirtschaft та German Agribusiness Alliance. Разом із керуючим директором German Agribusiness Alliance доктором Пером Бродерсеном я модерувала дискусію за участю українського та європейського бізнесу, галузевих організацій, експертів і фінансових інституцій.
У центрі розмови були конкретні сектори й ринкові ніші, у яких можливості українського агропродовольчого сектору відповідають потребам європейського ринку. Йшлося про рослинні та альтернативні протеїни, кормові амінокислоти, передусім лізин, а також промислові коноплі та льон.
Ці напрями були обрані на основі аналізу структурних дефіцитів ЄС, ринкового попиту та вже наявних в Україні ресурсів і виробничих компетенцій. Вони також відповідають європейським пріоритетам у сфері стратегічної автономії, протеїнового забезпечення, біоекономіки, кругової економіки та сталого текстилю.
Наприклад, ЄС імпортує близько 96% соєвого шроту та покриває імпортом приблизно 66% потреб у високопротеїнових кормах. Потенційний попит на рослинні й нові білкові продукти та інгредієнти в ЄС до 2040 року оцінюється у 53 млрд євро, а загальний потенціал ринку альтернативних протеїнів - у 79 млрд євро.
Україна вже є важливим постачальником олійних культур і продуктів їх переробки до ЄС. Наступний етап - розвиток глибшої переробки, включно з виробництвом білкових концентратів, ізолятів, харчових і кормових інгредієнтів.
Під час дискусії представники бізнесу наголошували на потенціалі української не-ГМ сої та на важливості побудови повного ланцюга - від сертифікованого виробництва сировини до переробників, харчової промисловості, виробників кормів і роздрібного ринку ЄС. Українська соя вже стала одним із практичних інструментів інтеграції українського сільського господарства в європейський ринок.
Українські аграрні компанії вже багато років торгують з ЄС. Проте торгівля сама собою ще не означає повної економічної інтеграції. Українські підприємства часто залишаються зовнішніми постачальниками, які працюють за спотовими цінами, тоді як учасники внутрішнього ринку мають довгострокові контракти, спільні підприємства та доступ до інвестицій у переробку.
Тому головне питання полягає в тому, як перейти від поставок окремих товарів до спільного створення доданої вартості.
Взаємовигідність такої моделі цілком конкретна. Україна отримує інвестиції, технології, сучасні переробні потужності та стабільний доступ до ринку. ЄС розширює власну виробничу базу, скорочує критичні дефіцити та отримує надійного партнера, який працює за європейськими правилами й стандартами.
У визначених секторах українське виробництво може доповнювати можливості держав-членів, добудовувати відсутні ланки переробки та допомагати зберігати більше доданої вартості всередині європейського економічного простору. Саме так інтеграція України може посилити конкурентоспроможність внутрішнього ринку ЄС.
Під час дискусії у Гданську учасники говорили про практичні умови, без яких нові ланцюги вартості не виникнуть: відповідність стандартам ЄС, зрозумілі сертифікаційні вимоги, передбачуване регулювання, доступ до фінансування, сучасна логістика та дієві інструменти зниження інвестиційних ризиків.
Особливе значення мають довгострокові контракти на закупівлю продукції. Перехід до нових культур або запуск глибокої переробки потребує горизонту планування щонайменше на кілька років. Виробництво сировини, переробні потужності та майбутній збут мають плануватися одночасно.
Показовою була позиція одного з великих українських аггровиробників: Україна вже є високотехнологічним аграрним партнером, який використовує точне землеробство, цифрові інструменти, біоенергетику та моделі обміну технологіями з іншими виробниками. Дискусія має рухатися від сприйняття України як отримувача підтримки до партнерства з конкурентоспроможною агропромисловою економікою.
Для мене головний висновок зустрічі у Гданську полягає в тому, що інтеграцію українського агропродовольчого сектору до внутрішнього ринку ЄС потрібно планувати на рівні конкретних ланцюгів вартості. Кожен сектор має власну структуру попиту, стандарти, інфраструктурні потреби, потенційних покупців та інвестиційну модель.
Саме такий секторальний економічний діалог ми прагнемо розвивати в межах АПД Україна - разом із німецькими та європейськими партнерами визначати практичні точки взаємного інтересу і переводити їх у довгострокові контракти, технологічне співробітництво та спільні інвестиційні проєкти.
Д-р Ольга Трофімцева
Керівниця проєкту
Німецько-український агрополітичний діалог (АПД Україна)