Україна в ЄС: чому польсько-український діалог потрібен уже зараз

8 липня у Любліні відбулася підсумкова конференція проєкту «Спільне майбутнє. Польща та Україна на єдиному європейському ринку», організована Warsaw Enterprise Institute та Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій.

Я взяла участь у панельній дискусії, присвяченій сільському господарству, продовольчій безпеці та Спільній аграрній політиці ЄС. Розмова ще раз показала: аграрний вимір інтеграції України залишатиметься одним із найбільш чутливих питань у польсько-українських відносинах та у процесі розширення Європейського Союзу.

Польща є для України одним із ключових партнерів на шляху до членства в ЄС. Водночас саме в Польщі побоювання щодо можливого впливу українського сільського господарства на європейський ринок проявляються особливо гостро. Вони стосуються конкуренції, цін, доступу до фінансування в межах САП, дотримання виробничих стандартів та майбутнього польських сімейних господарств.

Ці питання не варто оминати в агроролітичних дискусіях через їх незручність. Проте відповідь на них має ґрунтуватися на фактах, економічних розрахунках та розумінні реальної структури українського аграрного сектору.

У польському та загалом європейському публічному просторі Україну часто представляють як країну великих агрохолдингів, здатних витіснити малих європейських виробників. Насправді українське сільське господарство значно різноманітніше (про що, серед іншого можна дізнатись з публікацій на сайті нашого проєкту). Поряд із великими компаніями в Україні працюють тисячі малих і середніх господарств, сімейні ферми та мільйони особистих селянських господарств. Вони також потребують доступу до фінансування, дорадчих послуг, технологій, кооперації та інфраструктури. І вони точно так же будуть частиною внутрішнього ринку ЄС після вступу України. 

Малі й середні українські виробники мають багато спільного з польськими фермерами. Обидві групи стикаються зі зростанням виробничих витрат, кліматичними ризиками, нестачею робочої сили, нестабільністю ринків та дедалі складнішими регуляторними вимогами. Для українських господарств до цього додаються війна, пошкодження інфраструктури, проблеми з логістикою, енергопостачанням та доступом до капіталу.

Тому інтеграцію України не слід автоматично розглядати як загрозу для польського аграрного сектору. Її результат залежатиме від правил, перехідних періодів, інвестиційної політики та здатності обох країн знаходити сфери взаємодоповнення.

Україна вже є важливим ринком збуту для польської та європейської харчової продукції, сільськогосподарської техніки, насіння, добрив, засобів захисту рослин і технологій. Водночас українські зернові, олійні культури та інша сировина використовуються європейською переробною промисловістю. Наступним кроком мають стати спільні інвестиції у переробку, логістику, виробництво харчових інгредієнтів, кормових компонентів і продукції з вищою доданою вартістю.

Європейський ринок не є системою, у якій виграш одного учасника обов’язково означає втрату для іншого. Україна та Польща можуть посилювати конкурентоспроможність європейського агропродовольчого сектору, продовольчу безпеку ЄС та його позиції на глобальних ринках.

Для цього потрібен системний польсько-український діалог. Не окремі дискусії, які виникають після запровадження торговельних обмежень або протестів, а постійна робота представників державних органів, фермерських і бізнес-асоціацій, наукових установ та незалежних експертів.

Такий діалог має спиратися на регулярний аналіз торговельних потоків, структури виробництва, стану окремих секторів, вартості адаптації до європейських стандартів та можливих наслідків різних моделей приєднання України до САП. Необхідно заздалегідь визначати чутливі галузі, моделювати сценарії та обговорювати відповідні перехідні й захисні механізми.

Особливо важливо розрізняти тимчасові торговельні рішення воєнного періоду та довгострокову модель членства України в ЄС. Майбутня інтеграція відбуватиметься через переговори, поступове впровадження законодавства ЄС, інституційну підготовку та погоджені перехідні періоди. Вона не станеться одномоментно.

Для Німецько-українського агрополітичного діалогу участь у таких дискусіях є частиною ширшої роботи з підтримки професійного та доказового обговорення аграрної інтеграції України. Польський досвід вступу до ЄС, розвитку сільських територій, модернізації виробництва та використання інструментів САП є надзвичайно важливим для України. Український досвід роботи в умовах обмеженої державної підтримки, швидкого технологічного розвитку та воєнних ризиків також може бути корисним для майбутнього європейської аграрної політики.

Спільне майбутнє України та Польщі на єдиному європейському ринку не має будуватися на міфах та взаємних страхах. Воно потребує системної роботи, науково обґрунтованих рішень і готовності спільно формувати правила для розширеного Європейського Союзу.

Д-р Ольга Трофімцева 
Керівниця проєкту 
Німецько-український агрополітичний діалог (АПД Україна)